Історія справи

Постанова ВАСУ від 10.09.2015 року у справі №813/1242/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" вересня 2015 р. м. Київ К/800/9706/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Маринчак Н.Є., Рибченко А.О.,

секретар судового засідання Іванов Д.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області про скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2014 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_5 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_5.) звернувся до суду першої інстанції з позовом в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області (далі - відповідач, ОДПІ) від 9 січня 2014 року № 0000011720.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалю Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що операції із продажу товарів та послуг не містили реальний товарний характер, оскільки товар не перевозився і не зберігався, неможливо встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла дані витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, послуги не здійснювались та не надавались.

Не погоджуючись із рішеннями судів у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухваленні із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що ним правомірно сформовано податковий кредит, а висновки податкового органу стосовно безтоварності господарських операцій з контрагентом є необґрунтованим та спростовуються первинними документами, зокрема, податковими накладними, договорами на перевезення вантажів, актами прийому-передачі, видатковими накладними.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до статті 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Дрогобицькою ОДПІ було проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2012 року по 31.12.2012 pоку, за результатами якої складено акт від 19.12.2013 року за № 293/17-20/НОМЕР_2.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 43691,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09.01.2014 року за № 0000011720, яким позивачу визначено зобов'язання з ПДВ в розмірі 65537,00 грн., в тому числі: основний платіж - 43691,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 21846,00 грн.

Підставами для проведення перевірки позивача та нарахування податкових зобов'язань з ПДВ є акти перевірок ДПІ у Печерському районі м. Києва, в яких зазначено, що провести перевірки (зустрічні звірки) ТОВ «САНА ПРИМ», ТОВ «МАШТРЕЙД», ТОВ «ВАЙЗ ЮНІОН ЛТД», ТОВ «КОНДІ-50» неможливо, оскільки товариства не знаходяться за юридичною (податковою) адресою, а укладені ними угоди є нікчемними.

На підставі вищевказаних актів Дрогобицькою ОДПІ зроблені висновки про нереальність господарських операцій між позивача зі згаданими вище контрагентами і про недійсність (нікчемність) укладених сторонами угод.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ТОВ «САНА ПРИМ» був укладений договір від 09.04.2012 року № 09\04, відповідно до якого ТОВ «САНА ПРИМ» зобов'язується надати позивачу послуги по перевезенню вантажів автомобільним транспортом та завантажувально-розвантажувальні роботи.

Визначені договором послуги були позивачем зазначені як отримані, про що свідчать акти здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000007 від 18.04.2012 року на суму 33000 грн, в т.ч. ПДВ - 5500 грн, № ОУ-0000025 від 31.05.2012 року на суму 41100 грн., в т.ч. ПДВ - 6850 грн, № ОУ-0000033 від 30.06.2012 року на суму 47000 грн, в т.ч. ПДВ - 7833,33 грн.

Платіжними дорученнями від 24.05.2012 року № 1226, від 19.06.2012 року № 1279 та від 24.07.2012 року № 1330 позивач здійснив оплату за зазначені послуги повністю.

Сплачений ПДВ у зв'язку з придбанням послуг позивач відніс до податкового кредиту: в квітні 2012 року - в сумі 5500,00 грн., на підставі отриманої від ТОВ «САНА ПРИМ» податкової накладної від 18.04.2012 року № 311, в травні 2012 року - в сумі 6850,00 грн. на підставі отриманої від ТОВ «САНА ПРИМ» податкової накладної від 31.05.2012 року № 469, в червні 2012 року - в сумі 7833,30 грн. на підставі отриманої від ТОВ «САНА ПРИМ» податкової накладної від 30.06.2012 року № 522.

Також, між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «МАШТРЕЙД» був укладений договір від 12.03.2012 року № 12, відповідно до якого ТОВ «МАШТРЕЙД» зобов'язується поставити позивачу будівельні матеріали.

Визначені договором від 12.03.2012 року № 12 товарно-матеріальні цінності, за твердженням позивача, були отримані на підставі видаткової накладної № РН-4-10009 від 10.04.2012 року на суму 6527,52 грн., в т.ч. ПДВ - 1087,92 грн.

Платіжним дорученням від 11.05.2012 року № 1198 позивач здійснив оплату за вказані товарно-матеріальні цінності повністю.

У квітні 2012 року сплачений ПДВ, у зв'язку з придбанням будівельних матеріалів в сумі 1087,92 грн., позивач відніс до податкового кредиту на підставі отриманої від ТОВ «МАШТРЕЙД» податкової накладної 10.04.2012 року № 202.

Також, між позивачем та ТОВ «ВАЙЗ ЮНЮН ЛТД» був укладений договір від 01.08.2012 року № 11, відповідно до якого ТОВ «ВАЙЗ ЮНЮН ЛТД» зобов'язується надати послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом та завантажувально-розвантажувальні роботи.

Визначені договором від 01.08.2012 року № 11 послуги позивач вважає отриманими, про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000385 від 31.08.2012 року на суму 9000 грн., в т.ч. ПДВ - 1500 грн., № ОУ-0000477 від 28.09.2012 року на суму 10800 грн., в т.ч. ПДВ - 1800 грн., № ОУ-0000478 від 28.09.2012 року на суму 2500 грн., в т.ч. ПДВ - 416,67 грн., № ОУ-0000185 від 16 .10.2012 року на суму 10000 грн., в т.ч. ПДВ - 1666,67 грн.

Платіжними дорученнями від 12.09.2012 року № 1403, від 11.10.2012 року № 1447, від 16.10.2012 року № 1456 та від 15.11.2012 року № 1501 позивач здійснив оплату за зазначені послуги повністю.

Сплачений ПДВ позивач відніс до податкового кредиту в серпні 2012 року в сумі 1500,00 грн., на підставі отриманої від ТОВ «ВАЙЗ ЮНЮН ЛТД» податкової накладної від 31.08.2012 року № 521, у вересні 2012 року - в сумі 2216,67 грн. на підставі отриманих від ТОВ «ВАЙЗ ЮНЮН ЛТД» податкових накладних від 28.09.2012 року № 637 та від 28.09.2012 року № 584, у жовтні 2012 року в сумі 1666,67 грн., на підставі отриманої від ТОВ «ВАЙЗ ЮНЮН ЛТД» податкової накладної від 16.10.2012 року № 342.

Між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ «КОНДІ-50» був укладений договір від 01.08.2012 року № 15, відповідно до якого ТОВ «КОНДІ-50» зобов'язується поставити будівельні матеріали.

Визначені договором від 01.08.2012 року № 15 товарно-матеріальні цінності були отримані на підставі видаткових накладних № РН-8-23007 від 23.08.2012 року на суму 1443,68 грн., в т.ч. ПДВ - 2405,28 грн., № РН-8-31020 від 31.08.2012 року на суму 52690,51 грн., в т.ч. ПДВ - 8781,75 грн., № РН-9-06017 від 06.09.2012 року на суму 3014,94 грн., в т.ч. ПДВ - 502,49 грн., № РН-9-28018 від 28.09.2012 року на суму 14317,20 грн., в т.ч. ПДВ - 2386,20 грн., № РН-10-1613 від 16.10.2012 року на суму 17762,03 грн., в т.ч. ПДВ - 2960,34 грн.

Платіжними дорученнями від 07.09.2012 року № 1394, від 07.09.2012 року № 1395, від 11.10.2012 року № 1448, від 15.11.2012 року № 1502 позивач здійснив оплату за товарно-матеріальні цінності повністю.

Сплачений ПДВ ФОП ОСОБА_5 відніс до податкового кредиту в серпні 2012 року в сумі 11187,03 грн., на підставі отриманих від ТОВ «КОНДІ-50» податкових накладних від 23.08.2012 року № 328, від 31.08.2012 року № 429; у вересні 2012 року - в сумі 2888,69 грн., на підставі отриманих від ТОВ «КОНДІ-50» податкових накладних від 06.09.2012 року № 87, від 28.09.2012 року № 555; у жовтні 2012 року в сумі 2960,34 грн., на підставі отриманої від ТОВ «КОНДІ-50» податкової накладної від 16.10.2012 року № 343.

Отримані позивачем від ТОВ «САНА ПРИМ», ТОВ «МАШТРЕЙД», ТОВ «ВАЙЗ ЮНЮН ЛТД», ТОВ «КОНДІ-50» будівельні матеріали та послуги були використані в його підприємницькій діяльності, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000171 від 10.04.2012 pоку, довіреністю № 15 від 10.04.2012 pоку, податковою накладною від 10.04.2012 року № 18, випискою банку від 10.04.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000227 від 30.04.2012 pоку, податковою накладною від 30.04.2012 року № 79, випискою банку від 31.05.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000184 від 18.04.2012 pоку, податковою накладною від 18.04.2012 року № 38, випискою банку від 04.05.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000590 від 16.10.2012 pоку, податковою накладною від 16.10.2012 року № 41, випискою банку від 19.10.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000554 від 28.09.2012 pоку, податковою накладною від 24.09.2012 року № 51, видатковою накладною № РН-0000555 від 28.09.2012 pоку, податковою накладною від 24.09.2012 року № 52, видатковою накладною № РН-0000556 від 28.09.2012 pоку, податковою накладною від 24.09.2012 року № 53, випискою банку від 24.09.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000495 від 06.09.2012 pоку, податковою накладною від 06.09.2012 року № 6, випискою банку від 22.10.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000524 від 24.09.2012 pоку, податковою накладною від 14.09.2012 року № 14, випискою банку від 14.09.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000542 від 28.09.2012 pоку, податковою накладною від 28.09.2012 року № 75, випискою банку від 28.09.2013 року видатковою накладною № РН-0000488 від 31.08.2012 pоку, податковою накладною від 09.08.2012 року № 4, випискою банку від 09.08.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000467 від 29.08.2012 року довіреністю № 166 від 28.08.2012 pоку, податковою накладною від 27.08.2012 року № 39, випискою банку від 27.08.2012 pоку, видатковою накладною № РН-0000463 від 23.08.2012 pоку, податковою накладною від 23.08.2012 року № 32, випискою банку від 30.08.2012 року.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (п. 198.3 ст. Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 199.1 ст.199 Податкового кодексу України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Посилання відповідача та мотиви судів попередніх інстанцій про відсутність товарно-транспортних накладних, що свідчить про відсутність здійснення господарських операцій, не беруться колегією суддів до уваги з огляду на те, що відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби) й печаткою або штампом передається Перевізнику.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

На підтвердження виконання умов договорів, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано вищезазначені копії: договорів, податкових і видаткових накладних, актів прийому-передачі виконаних робіт, банківських виписок.

З огляду на зазначене суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позивач надав всі необхідні первинні документи, що стосуються господарських операцій за участі контрагентів, які в сукупності підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети його здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод послуг та робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару в господарській діяльності, свідчать про фактичний рух активів та зміни у капіталі, зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій з його контрагентами.

Крім того, згідно з ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Виходячи із вищезазначених обставин справи, а також з того, що санкції є похідними від учинення нікчемного правочину, у даному випадку вони не можуть бути застосовані через недоведеність направленості спірних договорів на досягнення мети, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, якими встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договорів з метою використання відповідних основних фондів, устаткування та інших ресурсів для забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані. Крім того, первинні документи оформленні контрагентами позивача належним чином, що також підтверджено відповідачем у акті перевірки позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10, відповідно до якої чинне законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит по взаємовідносинах з контрагентами, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягає скасуванню.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини встановлені повно та правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує рішення судів першої та апеляційної інстанції і ухвалює нове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 221, 223, 227, 229, 230, 232, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 червня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2015 року у справі № 813/1242/14 - скасувати та ухвалити нову постанову.

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Дрогобицької об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Львівській області від 9 січня 2014 року № 0000011720.

Постанова набирає законної з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Н.Є. Маринчак

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 15.09.2015 року.